Ви тут:Охорона пам'яток / Експертні матеріали щодо охорони пам'яток / Проблеми реставраційної галузі

Проблеми реставраційної галузі


Опубліковано17.03.2010

Боротьба з кризовими явищами та питання удосконалення системи державного управління
сферою охорони та збереження культурної спадщини (повний текст виступу на зборах Українського Комітету ICOMOS 14 лютого 2010 р.)

Актуальність даного питання зумовлене кризовими явищами та загрозою колапсу реставраційної сфери, а відповідно - недосконалістю існуючих на сьогодні організаційних, правових, фінансових та економічних відносин у цій сфері.

Проблемні питання управління сферою збереження культурної спадщини

Збереження пам'яток і реставрація зокрема мають інтердисциплінарний та міжгалузевий характер, тобто свою діяльність фахівці-реставратори здійснюють на стику багатьох фундаментальних наук, прикладних дисциплін та галузей народного господарства. Звідси ця діяльність вже по своїй природі зачіпає сфери повноважень різних відомств і "провокує" конфлікт їх інтересів. Для того, щоб вирішувати ці проблеми, вчасно знімати "знімати конфліктність", координувати роботу різних відомств та ефективно управляти даною сферою необхідний відповідний державний орган. Даної схеми притримуються практично всі розвинуті країни.

Державна ж пам'ятко-охоронна система України характеризується “поліцентричністю”. В даній сфері свою діяльність провадять два центральних відомства (Мінкультури і Мінрегіонбуду) і два спеціальних державних органи в складі Мінкультури (Служби охорони пам'яток, Служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України), органи місцевого самоуправління та частково МЗС, Міносвіти і НАН України. І скрізь реставрація, як то кажуть, є "і не рідною і не чужою".

Таке розмежування функцій суперечить міжнародним нормам, відповідно до яких об'єкти культурної спадщини не можуть бути відокремлені один від одного і повинні розглядатися в єдиному комплексі заходів з обліку (виявлення, наукового вивчення, класифікації, державної реєстрації), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації та музеєфікації всіх видів і типів пам'яток.

Розмежування окремих функцій в єдиній сфері охорони і збереження культурних цінностей між різними органами державного управління не забезпечує системного підходу та усестороннього вирішення проблем на пам'ятках, приводить до розпорошення пам'яток одного комплексу між різними відомствами, відсутності координації і збалансованості в їх збереження управлінні та фінансуванні. Досвід взаємодії різних органів у одній сфері та повна (чи часткова) відсутність місцевих пам'ятко-охоронних структур, необхідність створення міжвідомчих комісій з цих питань підтверджують неефективність та нерезультативність наявної системи управління.

Таким чином неефективність існуючої системи пам'ятко-охоронної діяльності зумовлюють такі причини:

  1. Недосконалість чинної системи державного управління та її організаційної структури через наявність “поліцентричності”, що приводить до неузгодженості дій, а подекуди і конфлікту інтересів, розпорошеності наукового і кадрового потенціалу, якого катастрофічно не хватає, зниження потенціалу науково-реставраційних закладів, дублювання підвідомчих структур, та неефективного використання фінансів.
  2. Відсутність чіткої вертикальної структури спеціально уповноважених державних пам'ятко-охоронних органів, що зумовлює неможливість у повному обсязі здійснювати повноваження державного управління і контролю у цій сфері.
  3. Неповнота і суперечливість нормативно-правової бази у сфері охорони пам'яток.
  4. Відсутність системи стандартизації та сертифікації реставраційних матеріалів, що приводить до порушення реставраційних технологій і втрати пам'яткою своєї автентичності та історичної цінності
  5. Розбалансування системи погодження концептуальних рішень і науково-проектної документації, видавання дозволів та інспектування, що зумовлює порушення правил збереження пам'яток, забудови історичних ареалів та пам'ятко-охоронних територій.
  6. Відсутність реальної підтримки держави науково-реставраційних закладів
  7. Відсутність в переліку галузей народного господарства сфери “реставрація пам’яток” , що унеможливлює нормування продукції для даної сфери, приводить до відсутності кваліфікації “спеціаліст-реставратор” та системи підготовки фахівців-реставраторів, падінню фахового рівня і катастрофічної "нестачі" кадрів по багатьох напрямках.
  8. Вкрай неефективна система фінансування реставраційної сфери. Мало того, що фінансування галузі здійснюється за залишковим принципом, що особливо відчутно в кризовий період; та ще й виділення держбюджетом основної частини коштів на реставрацію об'єктів в четвертому кварталі, що сильно спотворює реставраційний процес, веде до запланованого порушення технологій та фінансової дисципліни, підміни реставрації звичайним ремонтом, а часом і просто до значної шкоди пам'ятці.
  9. Вкрай неефективна і абсолютно заформалізована система державних закупівель, ліцензування та експертизи
  10. Неучасть України в міжнародній (міждержавній) організації по збереженню і реставрації пам’яток ICCROM, що зумовлює обмеження можливостей підготовки кваліфікованих кадрів, використання міжнародного досвіду та наукового потенціалу передових країн, залучення до справи охорони пам'яток міжнародних культурних організацій, спеціалістів-експертів, приєднання до міжнародних пам'ятко-охоронних та наукових програм, отримання грантів.

Невідкладні заходи

На сьогодні програмою мінімум - є збереження реставраційної галузі країни і її науково-технічного потенціалу. Першим кроком для вироблення стратегії в цьому напрямку могла б стати представницька міжвідомча нарада з залученням представників депутатського корпусу та реставраційних організацій. Ініціатором такої наради мав би стати УНК ICOMOS.

Програмою максимум - Вдосконалення системи збереження культурної спадщини.

Функціональні завдання сфери збереження культурної спадщини

Порівняльний аналіз досвіду охорони культурної спадщини ряду європейських країн дає можливість стверджувати, що пам'ятко-охоронна справа є компетенцією одного центрального органу (Міністерства) або самостійної спеціальної державної структури та визначити головні спільні риси справи збереження культурної спадщини:

  • проведення загальної державної політики, спрямованої на визначення місця і ролі культурної спадщини у громадському житті, та включення заходів щодо охорони культурної спадщини до програм загальнодержавного планування;
  • створення на своїй території органу з охорони, збереження, популяризації культурної спадщини, яка має у своєму розпорядженні відповідний персонал і засоби, що дають змогу виконувати покладені на неї завдання;
  • застосування відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, експертизи, музеєфікації, обліку, контролю за переміщенням та популяризацією культурної спадщини;
  • сприяння створенню чи розвитку національних або регіональних центрів підготовки фахівців з охорони, збереження, реставрації і популяризації культурної спадщини;
  • сприяння створенню та розвитку науково-технічної бази та заохочення наукових досліджень в цій сфері.

Вдосконалення системи збереження культурної спадщини

З огляду на викладене, основними завданнями державної політики в сфері охорони пам'яток на сьогодні є:

  1. Наблизити структуру пам’ятко-охоронної і реставраційної справи в Україні до системи, яка діє в країнах Центральної і Західної Європи (зокрема Польщі, Італії, Австрії, ФРН), сконцентрувавши управління, охорону, контроль, науково-технічне забезпечення та відповідальність за збереження пам'яток в країні в одній структурі (органі), забезпечуючи необхідні дослідження пам’ятки, розробку концепції її реставрації та збереження.
  2. Забезпечити необхідну вертикаль управління охороною та збереженням пам'яток.
    Створити незалежну від інших відомств інспекцію по збереженню пам’яток, систему ліцензування та експертизи виконання робіт на пам’ятках.
  3. Створити нормативно-методичну базу реставраційної сфери, реставраційних матеріалів та технологій.
  4. Впровадити систему підготовки та атестації спеціалістів-реставраторів (з усіх напрямків)
  5. Провести атестацію та реструктуризацію підприємств та установ в галузі охорони, збереження і реставрації культурної спадщини з метою конкретизації їх функціональних обов’язків на сучасному етапі.
  6. Створити на базі існуючих науково-реставраційних центрів Мінкультури України і науково-реставраційних установ Мінрегіонбуду України Головний (національний) науково-дослідний та нормативно-методичний центр (інститут) України для науково-методичного забезпечення реставрації та збереження пам’яток.
  7. В зв'язку з гострою нестачею кваліфікованих спеціалістів на місцях, розробити систему (програму) моніторингу пам'яток (хоча б національного значення) з метою фахової оцінки стану пам'яток, оперативного виявлення причин та загроз руйнування, своєчасного реагування та ефективного фінансування.
  8. Розробити пропозиції для Кабміну України щодо внесення реставрації (консервації, збереження) пам’яток в перелік галузей народного господарства України і перелік спеціальностей.
  9. Розробити систему сертифікації матеріалів і технологій, враховуючи особливості і специфіку консерваційно-реставраційних робіт - спільно з Держстандартом України.
  10. Удосконалити систему фінансування та оподаткування пам`ятко-охоронної справи, враховуючи специфіку, етапність та сезонний характер реставраційних робіт (спільно з Мінфіном України).
  11. Удосконалити систему експертної оцінки та контролю за переміщенням культурних цінностей (спільно з правоохоронними органами, Державною митною службою та Держкомкордоном України)
  12. Ініціювати вступ України до міжнародної (міждержавної) організації по збереженню і реставрації пам’яток ICCROM.

Заходи щодо реалізації концепції

Реалізація Концепції передбачає:

  • розроблення проекту структури нового органу державного управління з питань національної культурної спадщини та положення про цей орган;
  • врегулювання питання про розподіл повноважень між органами виконавчої влади щодо охорони і збереження культурної спадщини;
  • реорганізація структурних підрозділів Мінкультури та Держбуду з передачею підрозділів, що займаються охороною та збереження пам'яток до зазначеного органу державного управління;
  • передачу науково-реставраційних організацій у відання цього органу.
    Організацію системи державного управління з питань національної культурної спадщини передбачається проводити поетапно:
  • на першому етапі – створення органу державного управління та надання йому всіх необхідних повноважень, передання у відомче підпорядкування основних пам'ятко-охоронних та науково-реставраційних організацій;
  • на другому етапі – створення управлінської вертикалі охорони та збереження культурної спадщини та її законодавче врегулювання в органах обласного та місцевого управління;
  • на третьому етапі – проведення реструктуризації підприємств та установ в галузі охорони, збереження і реставрації культурної спадщини та створення повноцінної інфраструктури по всіх регіонах України, враховуючи специфіку цих регіонів.

Р.Гуцуляк, к.х.н., реставратор, член ICOMOS

http://www.restauration.com.ua/viewtopic.php?f=49&t=113

Позначки
centre7.org.ua