Моніторинг реалізації державних програм з прав людини

Моніторинг стану реалізації державних цільових програм, що зачіпають права людини і громадянина

Щорічно згідно з Законом України № 1621-IV від 18 березня 2004 року «Про державні цільові програми» Українська держава запроваджує нові державні цільові програми та інші програми (для вирішення проблем галузі або адміністративно-територіальної одиниці) фінансування яких передбачено здійснювати як з державного бюджету, так і з місцевого бюджету та інших джерел. Нові програми запроваджуються також на місцевому рівні. Разом із тим, отримати інформацію про стан дотримання державних програм вкрай важко.

П.50 Постанови Кабінету міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106 «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» і передбачає, що «Державний замовник програми організовує опублікування заключного звіту про результати виконання програми, крім звіту про результати виконання програми, що містить інформацію, яка становить державну таємницю, в офіційних засобах масової інформації та розміщує його на своєму веб-сайті».

Однак практика свідчить, що така інформація, як правило, не оприлюднюється або поширюється таким чином, що отримати доступ до такої інформації вкрай важко.Разом із тим, державні цільові програми, як правило, запроваджуються для вирішення вкрай важливих соціально-економічних проблем, частина з них має відношення до забезпечення прав людини і громадянина (як особистих та політичних, так і соціально-економічних).

ЦППД «СІМ» планує:

  • провести аналіз виконання державних цільових програм;
  • здійснити моніторинг дотримання прав на доступ до інформації щодо надання суспільно-значимої інформації з боку органів державної влади;
  • напрацювати механізми оскарження неналежних відповідей або їх відсутності з боку державних органів та поширення такої практики серед студентів ВНЗ та активістів громадських організацій.
  • забезпечити використання результатів проекту для підготовки матеріалів щорічної доповіді з прав людини, що готується УГСПЛ
  • посприяти студентам юридичних факультетів ВНЗ м. Львова та активістам громадських організацій в отриманні знань та навичок щодо доступу до інформації.


В моніторинг включені такі програми:

    1. Державна цільова соціальна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 17.10.2007 № 1242);

    2. Державна програма розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 12.05.2007 № 716);

    3. Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 27.12.2006 № 1834);

    4. Комплексна програма профілактики правопорушень (затверджена Постановою КМУ від 20 грудня 2006 р. N 1767);

    5. Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 07.03.2007 № 410);

    6. Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1090);

    7. Державна програма забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2006 № 918);

    8. Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 № 623);

    9. Державна програма підтримки сім'ї на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. N 244);

    10. Концепція Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки" (схвалена розпорядженням Кабінету міністрів України № 229-р від 22.04.2006).

    Діяльність в цьому напрямку здійснюється за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Державні цільові програми, що зачіпають права людини і громадянина

Державна цільова програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

Державна програма розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року;

Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 27.12.2006 № 1834);

Комплексна програма профілактики правопорушень (затверджена Постановою КМУ від 20 грудня 2006 р. N 1767);

Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 07.03.2007 № 410);

Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 03.08.2006 № 1090;

Державна програма забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 04.07.2006 № 918);

Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 11.05.2006 № 623);

Державна програма підтримки сім'ї на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. N 244);

Концепція Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки" (схвалена розпорядженням Кабінету міністрів України № 229-р від 22.04.2006).

Огляд ЗМІ на предмет реалізації Держпрограм

Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 27.12.2006 № 1834);

Аналіз діяльності центральних органів виконавчої влади свідчить про поступове формування нових підходів до питань ґендеру в Україні

Аналіз діяльності центральних органів виконавчої влади свідчить про поступове формування нових підходів до питань ґендеру в Україні. Такий висновок в дослідженні «Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві: хто повинен її виконувати?» робить науковий співробітник Державного інституту розвитку сім’ї та молоді Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту Наталія Гусак.

Загалом, як зазначено в дослідженні, найбільш успішно ґендерні стандарти впроваджуються там, де сформовано плани заходів на виконання Державної програми, створено робочі експертні групи з ґендерних питань і налагоджено системну роботу щодо впровадження ґендерної рівності у діяльність галузі. Зокрема, зразкові підходи демонструє Міністерство внутрішніх справ України.

Водночас, аналізуючи діяльність центральних органів виконавчої влади, фахівець зазначає, що виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року ще не розпочалося як належить. Заходи, які ініціюються міністерствами та відомствами, «носять ситуативний, разовий характер, зорієнтовані скоріше на необхідність прозвітувати, аніж на послідовне впровадження ґендерної політики у діяльність галузей. Характерним також є факт відсутності у низки центральних органів виконавчої влади особи, яка б відповідала за впровадження ґендерної складової у діяльність відповідних установ».

Пропонуємо статтю «Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві: хто повинен її виконувати?» повністю.

Вступ
Формування ґендерної культури в суспільстві, дотримання засад ґендерної рівності в приватній і публічних сферах, запобігання ґендерній дискримінації в різних її формах – це складні завдання, які щільно пов’язані із перебігом процесів демократизації, дотриманням прав і свобод людини, інституціоналізації правового суспільства в контексті глобалізації, інформатизації світу. За умов європейського вибору України, необхідність осмислення та впровадження міжнародного досвіду у цій сфері, формування та реалізації державної ґендерної політики набуває особливого значення. Цілі розвитку тисячоліття, ухвалені на Самміті Тисячоліття ООН у 2000 році, стали для України орієнтиром розвитку соціального, політичного та економічного життя на тривалий період (до 2015 року). Як зазначив на 60-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН Президент України В.Ющенко „…Ми ще раз підтверджуємо свою відданість цілям міжнародного розвитку, визначеним в Декларації тисячоліття і готові сприяти їх досягненню…” Поряд з такими цілями як подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, сталий розвиток довкілля, поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності, обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення її масштабів, для України також визначено необхідність забезпечення ґендерної рівності (ціль 6).

Підписавши у 2000 році разом із 189 країнами-членами Організації Об’єднаних Націй Декларацію Тисячоліття, Україна стала на етап активних ґендерних перетворень, осмислення нових стратегій соціального розвитку, практичного врахування критеріїв Цілей розвитку тисячоліття, прийняття законодавчих актів, які регулюють різні види суспільних відносин щодо запровадження стандартів рівності прав і свобод жінки й чоловіка.

З метою виконання взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення ґендерної рівності у відносинах між жінками та чоловіками у всіх сферах суспільного життя, в Україні прийнято низку нормативно-правових документів, в яких відображено завдання шостої цілі. Так, серед останніх варто згадати Закон України „Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків” (2005 р.), Указ Президента України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” (2005 р.), Постанови Кабінету Міністрів України „Про підготовку та проведення Року ґендерної рівності” (2007 р.) та „Про консультативно-дорадчі органи з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми” (2007 р.), Постанови Верховної Ради України „Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи” (2007 р.) та „Про Рекомендації парламентських слухань „Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження гендерного насильства” (2007 р.). Окремо варто згадати Державну програму з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України у 2006 році .

Попри те, що в Україні визнано наявність проблеми ґендерної нерівності, жінки в нашій державі мають більш низький соціальний статус, потерпають від насильства і фактичної ґендерної дискримінації. В умовах сьогодення рівність статей у правах часто сприймається не як синонім вільного вибору, а скоріш розуміється як уподібнення жінок чоловікам. За визначенням міжнародних і вітчизняних експертів, в Україні наявна яскраво виражена ґендерна нерівність у політичному житті, доступі до економічних ресурсів, працевлаштуванні тощо.

План заходів Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року передбачає імплементацію принципу рівності чоловіків і жінок у сферах політичного, соціального й економічного життя українського суспільства . В цьому зв’язку аналіз результатів першого етапу виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р. на рівні центральних органів виконавчої влади, а також регіонів і областей є особливо повчальним, що дасть можливість проаналізувати ситуацію, врахувати недоліки, прогалини й активізувати діяльність задля досягнення шостої цілі розвитку тисячоліття.

Таким чином, метою даної статті є первинний аналіз виконання положень Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року центральними та регіональними органами виконавчої влади протягом першого півріччя 2007 року.

Процес збору та аналізу інформації

Згідно наявних нормативно-правових актів України, координацію виконання чинного законодавство щодо заходів, спрямованих на усунення в державі ґендерної нерівності покладено на Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. Відповідно до Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” та Указу Президента України “Про вдосконалення роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту розробило наказ від 24.04.07 р. № 1295 “Про реалізацію у 2007 році Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року”. Управліннями у справах сім’ї та молоді в регіонах України було підготовлено розпорядження облдержадміністрацій “Про заходи щодо реалізації у 2007 році Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року”, відповідні обласні програми, розроблені та затверджені плани щодо проведення у 2007 році Року ґендерної рівності в українському суспільстві, а також заходи з метою утвердження рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, рівних можливостей їх реалізації як основного права людини, усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права.

Науковцями Державного інституту розвитку сім’ї та молоді у співпраці з фахівцями Інституту соціології НАН України, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, неурядової громадської організації “Школа рівних можливостей” на замовлення Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту було здійснено аналіз звітів центральних органів виконавчої влади та звітів АР Крим, обласних державних адміністрацій, державних адміністрацій міст Києва та Севастополя щодо стану виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року за результатами півріччя 2007 року.

Основою для аналізу стали звіти 19 центральних (Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство освіти і науки, Міністерство культури і туризму, Міністерство закордонних справ, Міністерство промислової політики, Міністерство аграрної політики, Міністерство регіонального розвитку і будівництва, Міністерство транспорту і зв’язку, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство палива та енергетики, Міністерство вугільної промисловості; Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Головне управління державної служби України, Служба безпеки України та Державна соціальна служба України для сім’ї, дітей та молоді) та 27 регіональних (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, 24 обласні, крім Дніпропетровської, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) органів виконавчої влади.

Оскільки виконання завдань Державної програми покладається не лише на місцеві державні адміністрації, а й на центральні органи виконавчої влади, то і спрямованість завдань можна визначати як безпосередньо орієнтовані на виконання на місцях, або ж як такі, щодо яких можлива і бажана ініціатива міських та обласних державних адміністрацій з пропозиціями, уточненнями, зауваженнями, побажаннями, базованими на специфіці регіону та досвіді управління ним, а також прикладами впровадження тих чи інших моделей. Про це, зокрема, свідчить і запропонований План заходів Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (надалі План заходів) із зазначенням відповідальних, але не обмежується лише ними, а включає зрештою увесь спектр завдань як правового, так і культурного та економічного характеру.

Більшість визначених завдань на виконання Державної програми має пролонгований характер і їх виконання мусить починатися відразу із початку дії Державної програми. Сюди зокрема належать заходи, віднесені в тому числі до компетенції місцевих органів виконавчої влади. Безпосередньо на 2007 рік були заплановані заходи щодо утворення консультаційно-дорадчих органів, експертних робочих груп з ґендерних питань та проведення конкурсу наукових робіт з ґендерної проблематики серед учнів 10-11 класів, студентів і аспірантів.

Теоретичний аналіз виконання Державної програми на основі звітів був спрямований на оцінку її ефективності за основними параметрами, які відповідають потребам щодо забезпечення рівності жінок і чоловіків у різних сферах життєдіяльності українського суспільства, а саме:
- відповідність здійснюваних заходів основним вимогам і особливостям галузі;
- ефективність заходів, спрямованих на виконання Державної програми у даній сфері життєдіяльності суспільства;
- вплив Державної програми на ситуацію щодо забезпечення рівності жінок та чоловіків у відповідній галузі.

Діяльність центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків

Аналіз діяльності центральних органів виконавчої влади свідчить про поступове формування нових підходів до питань ґендеру в Україні. Розпочалася планування відповідних заходів лише у семи міністерствах (Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство промислової політики України, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Міністерство транспорту та зв’язку України).

У десяти міністерствах розпочата діяльність або формуються робочі експертні групи з ґендерних питань, для яких Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту, що координує виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві, спільно з Програмою рівних можливостей ПРООН проведено цикл навчальних семінарів з ґендерної тематики. У більшості міністерств призначені відповідальні за ґендерний напрямок роботи – цю функцію покладено на одного із заступників міністрів. Утвердження ґендерної рівності поступово стає важливою складовою в діяльності різних державних органів.

Міністерство праці та соціальної політики здійснило аналіз ситуації щодо співвідношення заробітної плати жінок, яка в цілому по Україні становить 70,5% зарплати чоловіків. Важливим фактом є те, що Положення стосовно ґендерних проблем внесено в проект Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, організаціями роботодавців і підприємців та профспілками на 2007– 2009 роки. Зокрема, йдеться про рекомендації щодо включення положень про забезпечення рівних та можливостей жінок і чоловіків при укладанні колективних договорів.

Значну просвітницьку роль у популяризації ґендерних ідей має відігравати Міністерство освіти і науки України. Проведення 10 вересня 2007 року уроку ґендерної грамотності в усіх загальноосвітніх навчальних закладах України, ініційованого міністерством, безумовно, є позитивним фактом. Однак не відомо, чи займається міністерство послідовно діяльністю, спрямованою на надання дітям і молоді знань щодо рівних прав і рівних можливостей для осіб обох статей, чи сприяє подоланню ґендерних стереотипів і формуванню нової ґендерної культури.

З аналізу діяльності Міністерства культури і туризму можна зробити висновок, що більшість заходів на даному етапі спрямовані на підтримку жінок, зокрема жінок-митців, на організацію їх виставок, проведення жіночих свят, вікторин і конкурсів. Лише окремі установи на кшталт бібліотек Хмельницької, Кіровоградської, Одеської, Рівненської, Івано-Франківської областей та м. Києва почали впроваджувати системну пропагандистську роботу ґендерного спрямування. Це, зокрема, проведення круглих столів, тематичних книжкових виставок, огляди періодики, брейн - ринги, де розглядаються питання ґендерної політики, ґендерного права, ґендерної культури тощо.
Різні аспекти ґендерної політики висвітлюються регіональними теле- і радіоканалами, на засіданнях прес-клубів, у сюжетах новин, авторських програмах та спеціальних передачах, але про наявність цільового плану заходів на виконання Державної програми та відповідальних за втілення ґендерної рівності у діяльність Державного комітету телебачення та радіомовлення інформації немає.

Загалом можна сказати, що найбільш успішно ґендерні стандарти впроваджуються там, де сформовано плани заходів на виконання Державної програми, створено робочі експертні групи з ґендерних питань і налагоджено системну роботу щодо впровадження ґендерної рівності у діяльність галузі. Зокрема, зразкові підходи демонструє Міністерство внутрішніх справ України.

В цілому слід відзначити, що міністерства виконання Державної програми ще не розпочали. Заходи, які ними ініціюються, носять ситуативний, разовий характер, зорієнтовані скоріше на необхідність прозвітувати, аніж на послідовне впровадження ґендерної політики у діяльність галузей. Характерним також є факт відсутності у більшості центральних органів виконавчої влади особи, яка б відповідала за впровадження ґендерної складової у діяльність відповідних установ.

Стан утвердження ґендерної рівності в регіонах України

Аналіз діяльності регіональних органів виконавчої влади (24 області, АР Крим, м. Київ та м. Севастополь) дає можливість виокремити основні напрямки діяльності та проведені заходи протягом першого півріччя 2007 р. щодо реалізації положень Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р.
Найперша змістовна вимога щодо виконання Державної програми у 2007 році полягала у необхідності розробки відповідних регіональних програм, які повинні, враховуючи можливості та особливості конкретної області чи міста сприяти реалізації програмних положень. Цю вимогу виконали не усі проаналізовані регіони (лише 19 із 27), серед яких у Одеській області лише обговорено план регіональної програми, у Тернопільській – планується розробити та затвердити, у Чернівецькій – рекомендовано затвердити програму з 2008 року. Не згадано про наявність відповідних програм у Дніпропетровській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській та Сумській областях. Оскільки виконання означеного завдання передбачено у 2007 році, то залишається сподіватися, що у другому півріччі воно буде виконане.

Друге із запланованих на 2007 рік завдання (п. 24 Заходів до Державної програми - Проведення конкурсу наукових робіт з ґендерної проблематики серед учнів 10-11 класів, студентів і аспірантів та підсумкової конференції) протягом першого півріччя було виконано лише у м. Києві та п’яти областях, серед яких Закарпатська, Кіровоградська, Одеська, Сумська та Харківська.

Також варто зауважити, що не всі пропоновані до виконання заходи належать до звичних форм і методів роботи даних суб’єктів управління, а тому викликали труднощі, різночитання тощо. Так, потребує подальших роз’яснень методика виконання п.13 чи п.14 Державної програми, оскільки вони були витлумачені представниками регіональних органів виконавчої влади як вимога наведення даних щодо розподілу кадрового складу за статтю чи прагнення до його доведення до певної пропорції (напр. 50/50, або ж 53/47 як то маємо в розподілі населення за статтю). Тобто в тих нечастих звітах, де ці завдання згадувалися, їх виконання носило формальний, суто статистичний, а не аналітичний ґендерний характер.

Такі ж самі складнощі викликали інші заходи, пов’язані з проведенням дослідницької, аналітичної роботи. Їх у своїх звітах згадали одиниці, та й ті згадки носили або ж знову суто довідковий статистичний характер, або ж декларували проведене чи плановане дослідження без будь-яких конкретних очікуваних чи отриманих уже результатів.
Як виявилося, перелік пунктів Державної програми, за якими звітуються місцеві держадміністрації, різниться від області до області і не співпадає із переліченими вище пунктами: деякі не включені, а інші навпаки, показані, хоча місцеві органи влади не визначені відповідальними за їх виконання.

Основні недоліки діяльності та звітності суб’єктів виконання Державної програми
Із підсумкових зауважень до проаналізованих звітів найперше, що впадає у вічі – це досить вільний добір пунктів для звітування. Так, лише окремі з держадміністрацій подали інформацію за усіма пунктами, де місцеві органи виконавчої влади значаться серед відповідальних виконавців.

Проте, майже всі охоче наводили у звітах інформацію щодо результатів діяльності громадських організацій та об’єднань свого регіону, часом окремо зазначаючи, що між ними і управліннями тієї чи іншої державної адміністрації установилися тісні контакти. Переважно це стосувалося інформаційно-просвітницької роботи щодо поширення ґендерних знань, відзначення видатних жінок краю, збереженню традицій і звичаїв українського народу щодо зміцнення сім’ї та виховання дітей, а також запобіганню насильству та торгівлі людьми.

Вміщувались у звіти й досягнення різних державних організацій, які підпорядковуються галузевим міністерствам, хоча можуть отримувати сприяння і з місцевих органів виконавчої влади. Серед них можна згадати про дані щодо введення нових навчальних курсів чи розробки підручників освітніми закладами; підвищення кваліфікації та перепідготовка громадян і зокрема освітян та державних службовців службами працевлаштування, центрами підвищення кваліфікації; створення бази даних та проведення рейдів-перевірок туристичних фірм, які з метою запобігання торгівлею людьми проводять правоохоронні органи чи інші державні служби тощо.

Частина пунктів Плану заходів були проігноровані чи неправильно трактовані більшістю держадміністрацій. Наприклад, лише Кіровоградська обласна державна адміністрація виразно прозвітувала про сприяння релігійним організаціям у здійсненні ними благочинних акцій; одна Київська міська державна адміністрація заявила про намір сприяти забезпеченню впровадження ґендерного компонента в усі міжнародні проекти і програми, які реалізуються в Україні на національному та регіональному рівнях за підтримки міжнародних організацій і фондів; лише Полтавська обласна державна адміністрація прозвітувалася про приведення галузевих нормативно-правових актів у відповідність із Законом України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Цей факт засвідчує можливість – з точки зору залучення ресурсів, фахівців та зацікавлених осіб – і доцільність виконання усіх цих заходів задля утвердження ґендерної рівності.

Чи не найдетальніше і найчастіше згадувані у звітах культурно-мистецькі заходи по суті пов’язані із досить обмеженим колом ролей жінки – красуня, матір, берегиня сімейного вогнища – всі пов’язані із сімейним приватним життям і не торкаються професійної, громадської, політичної, творчої самореалізації жінки. Зовсім відсутні заходи, які б висвітлювали той же спектр чоловічих ролей у публічних та приватних сферах суспільства. Загалом ґендерна проблематика суб’єктами виконання Державної програми сприймається як винятково “жіноча”, а також переважно пов’язана із традиційними сферами жіночої опіки: сімейні стосунки, репродуктивне здоров’я, виховання дітей, домашні клопоти та ужиткове мистецтво, тілесна краса.

Водночас, комплекс заходів, пов’язаних із врахування ґендерної компоненти у безпосередній правовій, управлінській та планувальній діяльності місцевих органів виконавчої влади був чи то не зрозумілий, чи то просто випущений зі звітів. Йдеться про таке:
- подання пропозицій і складення плану проведення ґендерно - правової експертизи актів законодавства (п.1) – лише Полтавська обласна державна адміністрація;
- здійснення заходів, спрямованих на формування свідомого ставлення суспільства до забезпечення ґендерної рівності в галузі охорони праці та промислової безпеки, вжиття необхідних заходів до створення безпечних для життя і здоров’я умов праці (п.17) – ґендерні питання зафіксовано в регіональних угодах між облдержадміністрацією, відповідними об’єднаннями роботодавців та федерацією профспілок області м. Києві та 5 областях;
- сприяння включенню до угод, колективних договорів між об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та профспілками і профоб’єднаннями положень, що забезпечують рівні права та можливості жінок та чоловіків (п.18) - ОДА, місцеві органи влади рекомендували керівникам підприємств включити в колективні договори положення, що забезпечують ґендерну рівність лише у м. Києві, Донецькій, Львівській, Рівненській та Чернігівській областях;
- забезпечення впровадження ґендерного компонента в усі міжнародні проекти і програми, які реалізуються в Україні на національному та регіональному рівні за підтримки міжнародних організацій і фондів (п.37) – жодного згадування у звітах;
- забезпечення паритетного представництва жінок і чоловіків у міжнародних делегаціях (п.39) – жодного згадування у звітах.

Поза запевненнями у проведенні активної інформаційно-пропагандистської кампанії у засобах масової інформації з ґендерної проблематики, сприяння висвітленню у засобах масової інформації щодо ходу виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві (п.48) – а саме це завдання покладалося на них безпосередньо - не було у сфері уваги десяти державних адміністрацій. Те ж саме можна сказати і про вирішення питання щодо надання можливостей для виступу фахівців місцевих органів виконавчої влади з питань ґендерної рівності у засобах масової інформації (п.26).

Але ж це якраз і засвідчує рівень ґендерної освіченості, компетенції та культури місцевих органів влади, їх уміння перш за все своїм прикладом продемонструвати серйозність перетворень у сфері ґендерних відносин суспільстві.

Висновки

Таким чином, аналіз виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року центральними та регіональними органами виконавчої влади засвідчив, що діяльність у цьому напрямі ще не розпочалася в повній мірі. Реалізація положень Державної програми носить несистематичний та непослідовний характер, що підтверджується відсутністю відповідних програмних документів у цільових органах виконавчої влади та відповідальних осіб за їх реалізацію.

Характерно, що для більшості регіонів проблема ґендерної нерівності не є пріоритетною, оскільки із двох обов’язкових заходів на виконання Державної програми у 2007 році (прийняття відповідних регіональних програм та проведення конкурсу наукових робіт з ґендерної проблематики), перший реалізували 2/3 областей, а другий – лише сім регіонів. Натомість, часто здійснювалися заходи, що належали до компетенції інших органів та установ. Така ситуація підтвердила необхідність тлумачення окремих пунктів Державної програми для її безпосередніх виконавців.

Отже, процес утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві ще не розпочався в повній мірі, а ефективність виконання Державної програми на сучасному етапі залишається низькою.

Джерело: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

В Україні серед держслужбовців жінок утричі більше, ніж чоловіків

В Україні станом на кінець 2008 р. жінок-державних службовців нараховувалося втричі більше, ніж чоловіків-держслужбовців, однак у вищих керівних органах влади навпаки .

Як повідомили УНІАН у прес-службі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, про це йдеться у матеріалах Головного управління державної служби України щодо оцінки співвідношення чоловіки/жінки в контексті ґендерної політики. Інформація підготовлена за даними Державного комітету статистики України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони.

Так, на 31 грудня 2008 р. в Україні нараховувалось 290 тис. 765 державних службовців, з яких чисельність жінок становила 219 тис. 200 осіб, чоловіків – 71 тис. 565 осіб, або відповідно 75,39% і 24,61%.

За оцінками Головдержслужби, посадових осіб місцевого самоврядування нараховувалось 100 тис. 582 особи, в тому числі жінок – 76 тис. 259, чоловіків – 24 тис. 323, або відповідно 75,82% і 24,18%.

Разом з тим, в складі вищих керівних органів влади переважають чоловіки. Так із 3 тис. 834 осіб апарату центральних органів виконавчої влади 1 тис. 972 (51,43%) становлять чоловіки, 1 тис. 862 (48,57%) – жінки.

В міністерствах із 2 тис. 39 осіб керівного складу – 1 тис. 58 (51,89%) - це чоловіки, 981 (48,11%) – жінки; в державних комітетах із 684 осіб керівного складу - 344 (50,29%) – чоловіки, 340 (49,71%) – жінки.

В центральних органах зі спеціальним статусом чоловіки становлять 56,82% - 279 із 491 особи керівного складу, решта – жінки.

Джерело: УНІАН права людини

В останні роки в Україні окреслились позитивні тенденції з впровадження гендерної рівності в усі ланки суспільного життя

В 2007-2008 роках в Україні окреслились позитивні тенденції з впровадження принципів гендерної рівності на всіх рівнях суспільного життя і, зокрема, в органах місцевої та центральної влади.

Про це заступник Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Сизенко сказав у своєму виступі на Міжнародній конференції "Міжнародні стандарти при розробці гендерної політики", яка відбулася 13-14 квітня в столиці Туркменії – Ашгабаді.
Участь у конференції взяли провідні фахівці з питань впровадження стандартів гендерної політики з Азербайджану, Білорусі, Грузії, Киргизстану, Молдови, Росії, України, Таджикистану, Туреччини, міжнародні експерти, представники неурядових організацій, журналісти.

Організатори заходу: регіональний Офіс ЮНФПА в країнах Східної Європи та Азії і уряд Туркменістану.

На конференції розглядалися успіхи та виклики в розробці і впровадженні гендерного компонента в законодавство країн Східної Європи та Центральної Азії, стратегії збільшення можливостей жінок, взаємовідносини гендеру та права на репродуктивне здоров’я.

Основна мета конференції – об’єднати представників урядів та парламентів країн СНД та Туреччини, виконавчих представників ЮНФПА для обміну досвідом та результатами проробленої роботи в сфері забезпечення гендерної рівності та розширення реалізаційних можливостей жінок.

Окрім цього, учасники конференції мали виділити проблемні питання в сфері гендеру, створити регіональну мережу і форум експертів з гендерних питань та розробити план дій у своєму регіоні з урахуванням нових гендерних програм.

Заступник Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Сизенко, виступаючи з доповіддю перед учасниками конференції, відзначив успіхи, яких домоглася Україна з часу ратифікації нею Женевської конвенції про ліквідацію всіх форм насильства над людьми.

Він наголосив, що виходячи з аналізу виконання Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, в 2007-2008 роках з’явилися позитивні тенденції у сфері впровадження гендерного балансу. Так на рівні центральних і місцевих органів влади були утворені консультативні органи, експертні групи з питань гендерної рівності. З ініціативи Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту при 38 центральних органах виконавчої влади були створені робочі групи з впровадження гендерних підходів в роботу міністерств та відомств, був проведений гендерний аналіз кадрового складу центральних та місцевих органів влади і галузей, гендерний аналіз законодавчих актів, навчальних програм та матеріалів.

Юрій Сизенко також виокремив головні завдання, які стоять перед українською владою у впровадженні гендерної рівності в усі сфери суспільного життя.


Виступ заступника Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту пана Юрія Сизенка на міжнародній конференції «Міжнародні стандарти гендерної політики»
(м. Ашгабад, Республіка Туркменістан, 14 квітня 2009 року)
(подається мовою оригіналу)

Конец XX и начало XXI столетий характеризуется переосмыслением решения проблемы равенства женщин и мужчин.

В этот период, в Украине, в национальном сознании достаточно распространенная концепция улучшения положения женщин начинает утверждаться как новая концепция ґендерного развития, прогресса и справедливости. Она направлена на преодоление ґендерного неравенства во всех сферах общественного развития, на ликвидацию всех форм дискриминации относительно любого пола, на внедрение ґендерного подхода во всю систему государственной и общественной жизни.

Ґендерная концепция общественного развития предусматривает государственный взгляд на жизнь с позиции обоих полов как равных, преодоление всех форм исторической несправедливости и оценки результатов деятельности как мужчин, так и женщин.

Утверждение равенства между женщинами и мужчинами является одной из важных предпосылок достижения стабильности в украинском обществе, базированном на принципах демократии.

Это предопределено потребностями международного и национального развития Украины как части европейского сообщества и как независимого самостоятельного государства.

Для Украины особую роль в становлении равенства полов сыграл исторический документ – Конвенция ООН о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин (CEDAW, или Женская конвенция), принятая Генеральной Ассамблеей ООН 18 декабря 1979 года и вступившая в силу 3 сентября 1981 года.

Украина ратифицировала Конвенцию 19 декабря 1980 г.
В преамбуле Конвенции заявлено, что продвижение равенства между женщинами и мужчинами, ликвидация дискриминации относительно женщин является основным принципом ООН и составляет предмет обязательств стран.

Правовое обеспечение равных прав и возможностей женщин и мужчин гарантированные им Конституцией и законами Украины.

Среди них особенной относительно ґендерного равенства есть статья 24 Конституции Украины:
«Граждане имеют равные конституционные права и свободы и являются равными перед законом.

Не могут быть привилегий или ограничений за признаками расы, цвета кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного состояния, места жительства, за языковыми или другими признаками.

Равенство прав женщины и мужчины обеспечивается предоставлением женщинам равных с мужчинами возможностей в гражданско-политической и культурной деятельности, в получении образования и профессиональной подготовке, в труде и вознаграждении за него; специальными мерами относительно охраны труда и здоровья женщин, становлением пенсионных льгот; созданием условий, которые дают женщинам возможность совмещать труд с материнством; правовой защитой, материальной и моральной поддержкой материнства и детства, включая предоставление оплачиваемых отпусков и других льгот беременным женщинам и матерям".


В 2005-2006 годах в Украине приняты важные акты по обеспечению равных прав и возможностей:

- Указ Президента «О совершенствовании работы центральных и местных органов исполнительной власти относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин» (26 июля 2005 года);
- Закон Украины «Об обеспечении равных прав и возможностей женщин и мужчин» (принят Верховной Радой Украины 8 сентября 2005 года);
- «Государственная программа по утверждению ґендерного равенства в украинском обществе на период до 2010 года» (постановление Кабинета Министров Украины от 27 декабря 2006 года).


Эти документы имели прогрессивное концептуальное и практическое значение для Украины, поскольку юридически обеспечивали:


• согласование и гармонизацию с международными стандартами национального законодательства по вопросам ґендерного равенства;
• законодательное признание необходимости запрещения дискриминации как явления, которое сдерживает социальный прогресс;
• признание и введение в законотворческий процесс самого понятия “государственная политика относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин”;
• признание ґендерной политики как необходимой составляющей государственной политики;
Чрезвычайно важным является определение в Законе основных стратегических направлений государственной политики относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин.


Законом определены восемь основных направлений, а именно:

1. Утверждение ґендерного равенства;
2. Недопущение дискриминации по половому признаку;
3. Применение позитивных действий;
4. Обеспечение равного участия женщин и мужчин в принятии общественно-важных решений;
5. Обеспечение женщинам и мужчинам равных возможностей относительно сочетания профессиональных и семейных обязанностей;
6. Поддержка семьи, формирование ответственного материнства и отцовства.
7. Воспитание и пропаганда культуры ґендерного равенства, распространение просветительской деятельности в этой сфере;
8. Защита общества от информации, направленной на дискриминацию по половому признаку.
Важно отметить, что Закон не сводит равенство лишь к его юридическому содержанию, а подводит к пониманию равенства социального статуса и участия женщин и мужчин во всех областях общественной жизни.

В этом подходе заложено преодоление элемента иерархичности, в соответствии с которым исторически, мужчины рассматривались как существа высшие, а их деятельность и результаты как более значимые, чем у женщин.

Относительно сочетания профессиональных и семейных обязанностей поставлен акцент на государственном направлении деятельности по становлению семьи и развитию отношений в ней на принципе паритетности. Именно семья, построенная на демократических принципах, должна отвечать современным моделям поведения женщин и мужчин в воспитании детей, принятии решений и разрешении конфликтов.

Освобождение от патриархальных отношений в семье – процесс, который характеризует современный мир, что свойственно и украинскому обществу.

Впервые в Законодательстве страны справедливо выделено применение позитивных действий как самостоятельное направление государственной политики, направленной на устранение дисбаланса между возможностями женщин и мужчин в реализации равных прав, предоставленных им Конституцией и законами Украины.

Следующий шаг – это проект Закона Украины «О внесении изменений и дополнений в некоторые законы Украины» (относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин в избирательном процессе).

Законопроектом определяется порядок, который обеспечивает представительство в избирательном списке в каждой пятерке кандидатов в депутаты как женщин, так и мужчин.
Закон Украины «Об обеспечении равных прав и возможностей женщин и мужчин» акцентирует внимание на правовом обеспечении воплощения ґендерных стратегий. С этой целью законодатель утверждает:

Действующее законодательство подлежит гендерно-правовой экспертизе. В случае установления несоответствия нормативно-правового акта принципу обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин вывод гендерно-правовой экспертизы направляется к органу, который принял такой нормативный акт для его доработки.

Важно отметить весомую роль парламентских слушаний, которые были проведены в Украине в период 2004 – 2009 гг. и посвящены вопросам гендерного равенства: парламентские слушания 2004 г. «Положение женщин в Украине – реалии и перспективы»; парламентские слушания 2006 г. «Равные права и возможности для мужчин и женщин: реалии и перспективы» и «Текущая ситуация и актуальные задачи в сфере гендер-обусловленного насилия в Украине». Эти слушания были организованы и проведены при непосредственном участии и помощи международных организаций. Рекомендации парламентских слушаний стали основой для развития и внедрения в Украине гендер-чувствительного законодательства, о котором речь шла выше.

В 2009 году Комитетом Верховного Совета Украины по вопросам прав человека, национальных меньшинств и межнациональных отношений и Министерством Украины по вопросам семьи, молодежи и спорта, при участии и финансовой поддержке Представительства Фонда Народонаселения ООН в Украине был проведен круглый стол «Положение мужчин в Украине (в аспекте обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин)», рекомендации которого будут учтены в разработке законодательных документов в сфере гендерного равенства.

В течение всех лет независимости Украина находится в процессе создания новой организации общественной жизни и государственного строя.

Эти коренные трансформации, в первую очередь, состоят во вхождении женщин почти во все области общественной жизни и в этих условиях объективно необходим поиск возможностей для осуществления ґендерных превращений. Ими будет определяться исторический путь Украины, ее вступление в европейское содружество, обеспечение устойчивого человеческого развития.

Исходя из анализа выполнения Государственной программы по утверждению ґендерного равенства в украинском обществе на период до 2010 года, в 2007-2008 гг. в Украине наметились положительные тенденции по внедрению принципов гендерного равенства на различных уровнях. Так, на уровне центральных и местных органов государственной власти были образованы консультативные органы и экспертные рабочие группы по вопросам гендерного равенства с привлечением общественных организаций и ученых. По инициативе Министерства Украины по вопросам семьи, молодежи и спорта, при 38 центральных органах исполнительной власти (Министерства, Государственные комитеты и департаменты) были созданы такие рабочие группы для внедрения в работу гендерных подходов. Также, подобные структуры с более широким привлечением общественных организаций были созданы на уровне областных, городских и районных государственных администраций.

Был проведен гендерный анализ кадрового состава центральных и местных органов власти и отраслей, который показал наличие определенных диспропорций. Последние были связаны как с объективными (например, специфика работы отрасли), так и субъективными причинами. На отслеживание и исправление этих диспропорций прежде всего направлена работа упомянутых выше экспертных рабочих групп и комиссий. Имеется уже первый положительный опыт их работы в 15 областях Украины. При формировании кадрового резерва и утверждении на руководящие должности в органах исполнительной власти в 2008 году учитывался пропорциональный показатель мужчин и женщин.

Также, на основе предварительного анализа доходов мужчин и женщин в различных отраслях, Министерство Украины по вопросам семьи, молодежи и спорта обратилось к Министерству труда и социальной политики с вопросом в отношении доработки нормативно-правовых документов, регулирующих оплату труда. Соответствующие рекомендации даны Государственной службе занятости, работодателям и профсоюзам в отношении оформления трудовых соглашений.

В рамках Государственной программы по утверждению ґендерного равенства в украинском обществе на период до 2010 года также был проведен гендерный анализ учебных программ и материалов, проведены тренинги для государственных служащих, педагогов, психологов, сотрудников силовых ведомств и правоохранительных органов, членов общественных организаций, подготовлены телевизионные и радиопрограммы на тему гендерного равенства, созданы соответствующие интернет-ресурсы.

Следует отметить, что начиная с 2006 года Министерство Украины по вопросам семьи, молодежи и спорта тесно сотрудничает с Представительством Фонда Народонаселения ООН в Украине по вопросам утверждения принципов гендерного равенства, борьбы с дискриминацией и гендер-обусловленным насилием. Очень важными для Украины являются проекты, поддержанные Фондом Народонаселения ООН, по вовлечению мужчин в работу по предупреждению гендер-обусловленного насилия, а также улучшению репродуктивного здоровья мужчин.

Украине, наверное как и другим новым независимым государтвам, необходимо решить ряд задач в ґендерной сфере:

• урегулирования процессов миграции мужчин и женщин, которая является фактором усиления ґендерних диспропорций, уже имеющихся в разных областях общественной жизни Украины (за последние годы около 7 миллионов человек выехало на заработки или на постоянное место проживание за границу, среди них - женщины составляют 5 млн., а мужчины – 2 млн)
• рост количества иммигрантов – мужчин и женщин, которые привносят в жизнь общества собственные этнические нормы и национальные особенности ґендерной культуры, чем видоизменяют присущую Украине культуру отношений, что обязательно должно учитываться в государственной ґендерной политике;
• углубление явлений социальной дезорганизации семейных отношений, в частности рост количества разводов, и появление новых форм организации семейных отношений таких как так называемый гражданский брак;
• появление на территории Украины районов с доминированием преимущественно мужской или преимущественно женской рабочей силы (мужской - на востоке, женской – на западе), которая деформирует весь спектр социальных отношений в этих регионах и негативно влияет на них;
• преодоление низкого уровня ґендерно - правовой культуры.
В большинстве мужчины недостаточно ґендерно чувствительны. Как правило, они воспринимают данную проблематику как второстепенную. Поэтому есть необходимость ґендерного воспитания всех членов общества и, в первую очередь, мужчин.


На сегодняшний день Украина выделила для себя ряд основных направлений ґендерного развития:

Первое: выполнение Украиной приоритетных задач, определенных в Целях развития Тысячелетия (для Вас - Саммит Тысячелетия проходил под эгидой ООН в 2000 году. Есть документ Саммит Тысячелетия. Украина)
• это обеспечение до 2015 года ґендерного соотношения на уровне не менее 30% к 70% того или иного пола в органах власти и на высших ступенях принятия решений;
• сокращение вдвое разрыва в оплате труда между женщинами и мужчинами до 2015 года.

Второе: ґендерное реформирование законодательства, что предполагает выполнение закона о равенстве между женщинами и мужчинами, и проведение гендерно-правовой экспертизы уже существующего законодательства и разрабатываемых законов.

Третье: создание ґендерно чувствительной статистики во всех отраслях жизнедеятельности общества.

Четвертое: внедрение ґендерного бюджетирования как фактора, необходимого для достижения реального равенства на всех уровнях жизнедеятельности общества, особенно важного для выхода из финансово-экономического кризиса, при котором, в первую очередь, страдают женщины.

Пятое: ликвидация всех форм ґендерной дискриминации. В первую очередь это предупреждение и преодоление насилия в отношении женщин и девочек.
В продолжение кампании Совета Европы по борьбе с насилием против женщин, включая насилие в семье, и в поддержку инициативы Генерального Секретаря ООН Пан Ги Муна Украина реализует Национальную кампанию «Стоп насилию!»

Созданная кампания “Стоп насилию!” направлена на повышение осведомленности населения с причинами, следствиями насилия и средствами борьбы с ним. Она предусматривает формирование у всех слоев населения нетерпимости к насилию, потребности в активном противодействии, умении предотвращать его и защищать жертв насилия.

Считаем, что эти направления также являются важными для всех стран сообщества.

Всем нам плодотворной работы и успехов в продвижении ґендерного равенства.

Джерело: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

Державна цільова програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

В Яворівському районі 67 знедолених дітей до Великодня отримають по 410 грн

Як повідомив сьогодні, 14 квітня, власкорові ЗІКу керівник відділу в справах дітей Яворівської РДА Володимир Байда, 67 дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування до Великодня одержать у подарунок з районного бюджету по 410 грн.

За словами Володимира Байди, у списки для одержання цієї грошової допомоги включено і Мар’янку та Оксанку Котів з села Чолгинь, яких покинули напризволяще батьки-пияки, а їхній юний брат Микола ще досі не виробив всіх необхідних опікунських документів.

Керівник відділу у справах дітей пояснив, що рішення суду про надання Миколі Коту права піклувальника двох неповнолітніх сестер та опікуна 80-річного паралізованого дідуся є, отож цим документом яворівська влада і керується.

Джерело: Західно-інформаційна корпорація

Надано методичну допомогу та вивчено діяльність щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на Одещині

Робочою групою у складі представників Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту було вивчено діяльність структурних підрозділів Одеської обласної, районних державних адміністрацій щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації їх права на сімейне виховання.

Вивчення проведене на виконання наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 13 березня 2009 року № 790 «Про підготовку питання «Розвиток сімейних форм виховання: кількісні та якісні показники» для розгляду на колегії Міністерства, засідання якої відбудеться 23 квітня 2009 року.

Робочою групою вивчено та надано методичну допомогу структурним підрозділам обласної державної адміністрації: службі у справах дітей Одеської обласної держадміністрації, обласному центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, 29 адміністративно-територіальним одиницям області.

Вивчено роботу 4 інтернатних закладів.
Здійснено перевірку 10 притулків для дітей служб у справах дітей.
Відбулося ознайомлення з роботою обласної психолого-медико-педагогічної консультації.
Проведено зустрічі-наради з прийомними батьками, батьками-вихователями та керівництвом райдержадміністрації та міськвиконкомів.

Проведено 2 наради за участю представників Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, керівництва області, заступників голів РДА, міськвиконкомів, начальників служб у справах дітей, директорів центрів соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, з них одна — за участю районних та міських прокурорів, представників кримінальної міліції у справах дітей.

Також проведено нараду керівництва області, працівників Держдепартаменту з усиновлення та захисту прав дитини з працівниками центрального офісу ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», Одеським обласним відділенням Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська Мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».

За інформацією Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

Джерело: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

Начальники служб у справах дітей проходять навчання: "Усиновлення, опіка та піклування про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"

13 квітня - 17 квітня цього року в Києві в „Університеті менеджменту освіти”
проводяться навчання за Професійною програмою державних службовців „Усиновлення, опіка та піклування про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.
Навчання організовані для начальників служб у справах дітей.

Навчання спрямовані на поглиблення, розширення та оновлення знань з питань усиновлення, опіки та піклування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування керівників служб у справах дітей.

Під час проведення занять розглядаються такі питання:

- Усиновлення дітей як пріоритетна форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
- Нормативно-правове забезпечення діяльності служб у справах дітей з питань усиновлення.
- Розвиток сімейних форм виховання.
- Діяльність служб у справах дітей щодо виявлення та обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Статуси дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.
- Діяльність служб у справах дітей щодо здійснення обліку дітей, які можуть бути усиновлені. Оформлення анкети дитини та документів, що до неї додаються. Зберігання та знищення анкет.
- Організація роботи служб у справах дітей з особами, які бажають усиновити дитину. Облік кандидатів в усиновлювачі. Усиновлення одним із подружжя дитини другого з подружжя.
- Ознайомлення кандидатів в усиновлювачі з інформацією про дітей, які можуть бути усиновлені. Оформлення направлення для знайомства та встановлення контакту з дитиною.
- Загальні засади діяльності служб у справах дітей при усиновленні дитини іноземцем.
- Права і обов’язки кандидатів в усиновлювачі. Таємниця усиновлення.
- Діяльність служб у справах дітей, щодо організації знайомства та встановлення контакту кандидатів в усиновлювачі з дитиною.
- Підготовка документів для подання до суду: висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, згода дитини на усиновлення, роз’єднання братів і сестер при усиновленні.
- Стан здоров’я дітей, які можуть бути усиновлені: гіпер і гіподіагностика.
- Нагляд за дотриманням прав усиновлення дітей: правові наслідки усиновлення, скасування усиновлення, визнання усиновлення недійсними, позбавлення усиновлювачів батьківських прав.
- Психологічні аспекти державного управління.

Джерело: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту