Ви тут:Охорона пам'яток / Документи щодо пам'яткоохоронної діяльності / Міжнародні документи / Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеціанська хартія)

Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеціанська хартія)


Опубліковано22.05.2008

Статус: 
чинний
Видавець/автор: 
ООН

Міжнародна хартія
з охорони й реставрації
нерухомих пам'яток і визначних місць
(Венеціанська хартія)

Монументальні твори, що увібрали духовні надбання минувшини, відіграють у сучасному житті роль живих свідків багатовікових традицій. Людство з кожним днем чимраз відчутніше усвідомлює загальнолюдську цінність пам'яток, розглядає їх як спільні надбання, визнає відповідальність перед наступними генераціями за їх схоронність і вважає себе зобов'язаним передати поколінням цю спадщину в усьому багатстві її автентичності.

Саме тому необхідно на міжнародному рівні спільно визначити і сформулювати основні принципи охорони й реставрації нерухомих пам'яток, надаючи при цьому кожній країні можливість слідкувати за втіленням їх у межах власної культури і традицій.

Вперше викладені в Афінській хартії 1931 року, ці фундаментальні принципи сприяли розвиткові широкого міжнародного руху, знайшли відображення в національних документах, діяльності IKOM та ЮНЕСКО, а також у створенні останньою Міжнародного дослідницького центру зі збереження та реставрації культурних цінностей (Римського центру). З усвідомленням і критичним осмисленням складності й різноманітності сучасних проблем виникла необхідність переглянути принципи згаданої хартії, щоб поглибити їх і розширити сферу їхньої дії.

З огляду на вищевикладене, 21-31 травня 1964 року у Венеції зібрався II Міжнародний конгрес архітекторів і технічних спеціалістів у царині нерухомих історичних пам'яток, що ухвалив такий текст.

Визначення

1. Поняття "нерухома історична пам'ятка" поєднує як окремий архітектурний твір, так і міське чи сільське утворення, що засвідчує характерні ознаки певної цивілізації, певної фази розвитку або історичної події. Це поняття поширюється не лише на визначні пам'ятки, а й на скромні зразки творчості, які набули з плином часу культурної значущості,

2. Охорона й реставрація нерухомих історичних пам'яток становить сферу діяльності, що охоплює різні галузі науки й техніки, які можуть сприяти вивченню та охороні історичної спадщини.

Мета

3. Охорона й реставрація нерухомих історичних пам'яток спрямована на збереження їх не лише як творів мистецтва, а й як свідків історії.

Охорона

4. Першочерговою вимогою охорони нерухомих історичних пам'яток є постійний догляд за ними.

5. Утилітарне використання нерухомих історичних пам'яток сприяє їх охороні; таке використання бажане, але без зміни архітектурної структури та декору споруди. Тільки в рамках цих обмежень можуть бути дозволені зміни, яких вимагає еволюція звичаїв і побуту.

6. Охорона пам'ятки передбачає збереження її оточення, яке не порушує масштабності споруди. Якщо традиційне середовище збереглося, його не слід порушувати; будь-яке нове будівництво, знесення та зміни, що могли б порушити співвідношення об'ємів і кольору, недопустимі.

7. Пам'ятка невіддільна від історії, свідком якої вона є, та від навколишнього середовища, в якому вона розташована. Отже, переміщення пам'ятки цілком або частково може бути допустимим лише у випадках, коли цього вимагає збереження пам'ятки, або може бути виправданим вищими національними та міжнародними інтересами.

8. Скульптурні, живописні чи декоративні елементи, які є невід'ємною частиною пам'ятки, можуть бути відокремлені лише в тому разі, коли це - єдиний спосіб забезпечення їхньої схоронності.

Реставрація

9. Реставрація розглядається як унікальний захід охорони пам'ятки. Метою реставрації є збереження й виявлення естетичної та історичної значущості пам'ятки, що базується на обачливому ставленні до історичної субстанції як автентичного документа. Реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза; що ж до гіпотетичних відтворень, то всякі доповнення, визнані необхідними з естетичних чи технічних міркувань, мають відрізнятися в архітектурній формі пам'ятки і нести ознаки нашого часу. Археологічні та історичні дослідження нерухомої пам'ятки мають завжди передувати реставрації та супроводжувати реставраційні роботи.

10. У тих випадках, коли застосування традиційної техніки виявиться непридатним, зміцнення нерухомої історичної пам'ятки може бути здійснене за допомогою сучасної техніки консервації та будівництва, ефективність якої доведена науковими даними й гарантована практичним досвідом.

11. Необхідно зберігати нашарування різних епох, привнесених в архітектурну форму історичної пам'ятки, оскільки єдність стилю не є метою реставрації. Якщо будівля поєднує в собі нашарування різних епох, розкриття ранішого шару є виправданим лише в надзвичайних випадках і може проводитися за умови, що вилучені елементи не становлять інтересу, а виявлений при цьому фрагмент являє собою значне історичне, археологічне або естетичне явище і стан наступного забезпечення його схоронності не викликає сумніву. Оцінка цих елементів і рішення про видалення їх не можуть визначатися міркуваннями лише автора реставрації.

12. Елементи, яким належить замінити відсутні частини, мають гармонійно вписуватись у загальну форму пам'ятки, але водночас і відрізнятися від автентичних фрагментів, щоб запобігти фальсифікації пам'ятки як документа історії та твору мистецтва.

13. Доповнення допустимі лише в разі, якщо за їх виконання залишаються незайманими всі варті уваги частини споруди, її традиційне оточення, композиційна рівновага та зв'язок із навколишнім середовищем.

Визначні історичні місця

14. Визначні історичні місця мають бути об'єктами особливої турботи з метою охорони їхньої цілісності й забезпечення умов їх сучасного використання, упорядкування та виявлення значущості.

Розкопки

15. Розкопки слід проводити згідно з науковими нормами та за Рекомендацією щодо міжнародних принципів, які застосовуються під час археологічних розкопок, прийнятою ЮНЕСКО 1956 року (995_237).

Слід забезпечувати консервацію руїн, а також уживати заходів щодо охорони й постійного захисту архітектурних елементів і виявлених під час розкопок предметів. Крім того, необхідно вживати заходів, що мають сприяти усвідомленню значимості розкритої пам'ятки, але не спотворюватимуть її змісту.

Будь-які реконструкції слід виключити одразу; можна вдаватися лише до анастилозу, тобто до відтворення фрагмента пам'ятки з наявних, але розрізнених елементів. Нововведені сполучувані елементи мусять бути завжди пізнаванними та мінімальними, необхідними для забезпечення умов охорони пам'ятки та відтворення втрачених зв'язків цілісної форми.

Документація та публікація

16. Роботи, пов'язані з охороною, реставрацією та розкопками, завжди мають супроводжуватися складанням грунтовної документації у вигляді аналітичних і наукових звітів, ілюстрованих графічними зображеннями чи фотографіями. В документації мають бути зафіксовані всі етапи роботи з розкриття, зміцнення, відтворення фрагментів та сполучення їхніх елементів, а також технічні й творчі досягнення, виявлені під час цих робіт.

Документацію слід зберігати в архіві відповідної державної установи та надавати в користування дослідникам; рекомендується її публікація.

Праці Центру пам'яткознавства. - К., 1992. - Вип. I. - С. 52-55.

Україна в міжнародно-правових відносинах,
книга 2, Правова охорона культурних цінностей,
Київ, Юрінком Інтер, 1997

centre7.org.ua